– Ми можемо бути в контакті в соціальних мережах із цілим світом, мати море різних «фоловерів», але відчувати страшенну спрагу і голод за зустріччю з живою людиною. Особливо коли ця зустріч може допомогти зрозуміти нам, ким я є.
– Сьогодні молодь в Україні дуже швидко дорослішає. Можливо, занадто швидко. Бо ті хлопці і дівчата, які бачили в очі смерть на фронті, повертаються додому сивими. І можете собі уявити момент, коли вони пережили оце швидке дозрівання і, повернувшись додому, зустрічають незрілого політика, напівдитячого громадського діяча… А найбільше розчарування, коли вони зустрічають незрілого священика.
– Ми не машини. Господь Бог сотворив нас живими особами. Ми можемо пізнати себе, зміст свого тіла, значення статевості не лише тоді, коли буде глибокий людський контакт від спілкування з іншою особою, а коли ми зможемо вийти із себе назустріч іншій людині. Тільки тоді можна збагнути, хто я такий.
– Людина не потребує Церкви як закостенілої, холодної інституції, яка бореться за власне виживання. Такої Церкви ніхто не потребує, навіть Господь Бог.
– Священикам потрібно зрозуміти, що молодь є Церквою. Ми є єдиною спільнотою. І якщо молодь не присутня в парафії, то таких храм треба добудувати. Це немовби бракує однієї бані на церкві.