Memento mori

   Хтось сказав, що віра і пам'ять між собою дуже пов’язані. Так само любов і пам'ять між собою пов’язані: бо про того, кого любиш, намагаєшся пам’ятати. І навпаки — якщо любиш, то тобі важко про цю людину забути.
Так само і з вірою. Володіння матеріальними благами є спокусою забути про Бога. Коли ти всього маєш вдосталь, то Бог стає тобі непотрібним. Можливо Він є в твоєму житті, але вже часто як додаток, навіть хобі, а можливо навіть засіб для здобуття грошей. Наче щось говорить в душі: «Ти мусиш мати гроші, бо це вони тобі забезпечують щастя в житті, радість, успіх, і найголовніше — почуття безпеки». Тому вже і пам'ять, і розум, навіть почуття скеровуються на одне – гроші. Можна цього не визнавати, але фактично тоді вже людина поклоняється не Богу, а грошам, мамоні.
Гроші не є самі по собі ані добрі, ані злі. Злими вони стають, коли ми на них покладаємось як на Бога, тобто віримо і довіряємо їм. Ми живемо в світі, де гроші створюють ілюзію захищеності: всі питання можна вирішити грошима, всі, крім одного… смерті.
У своєму зверненні до Авраама, коли просить, щоб Лазар навідався до його родичів, багач наче визнає: я довірився не тому, кому треба було довіритися і тому я тут, у пеклі.
Маємо спитати себе зараз: кому, або чому я насправді довіряю? Від кого або чого роблю залежним своє щастя?
http://www.credo-ua.org/