Релігійне невігластво - двері, відкриті для сатани

   Середина жовня, Львів. Група туристів роззирається біля Домініканського собору. Жіночка-екскурсовод розповідає, що у Західній Європі нема вродливих жінок, бо в Середні віки всіх красунь спалили як відьом. Мимоволі згадався уривок дискусії, випадково почутої в Луганську. Інтелігентного виду дівчина наполягала, що церкви будують біля цвинтарів, аби нейтралізувати негативну енергію могил. В часи, коли восьмикласник знає про світобудову більше, ніж Декарт та Аристотель, уявлення про релігію деградували до дикунського рівня. Ба навіть гірше, бо у примітивних племен була бодай одностайність і впорядкованість поглядів на вищі сили. Сучасне релігійне невігластво є воістину безмежним, бо не знає ані конфесійних, ані державних, ані соціальних кордонів. Одночасно вірити в Христа і в карму може і школяр, і домогосподарка, і викладач університету.
   Цю ситуацію спровокувала ціла низка чинників. В Україні, перш за все, дався взнаки радянський атеїзм. Звичайно, більшовицький проект побудови безбожного суспільства провалився – згідно минулорічного дослідження Research & Branding Group, 90% українців вважають себе віруючими. Але більшість радянських людей так чи інакше втратили зв’язок з церковною традицією. Тому повернення до релігії у 1990-х у багатьох відбувалося навпомацки. Позбавлені догматичної пильності, спраглі до віри люди масово потрапляли до сект, долучалися до псевдохристиянських і відверто нехристиянських культів.
   Крім того, життя за «залізною завісою» сформувало нездоровий потяг до усього імпортного – від одягу і грамплатівок до філософських та релігійних вчень. Не дивно, що предметом особливого захоплення стала екзотична «східна мудрість»: бойові мистецтва, йога, містика і магія. Тому не слід творити собі ілюзій: сучасний «віруючий» може сповідувати якусь химерну версію християнства, не переймаючись її достовірністю.
   Духовній кризі сприяла і криза економічна, що завдала тяжкого удару по інститутах освіти. Масове зубожіння і багатомісячні невиплати зарплатні спричинили кадрову кризу серед шкільництва та у вищих навчальних закладах. Якщо професія шкільного вчителя і дотепер є «професією відчаю», то вищі навчальні заклади поліпшили своє становище, перевівши освіту на комерційні рейки, пожертвувавши її якістю. А там, де погано з освітою, зазвичай панують найнижчого гатунку забобони. Неважко уявити, яку вибухову суміш являє собою забобонність, поєднана з потягом до екзотики і відсутністю догматичних обмежень.
   Не слід забувати і про те, що сумнівні культи, на відміну від християнства, обіцяють людині легкий і цілком матеріальний результат. Приміром, популярна нині теорія «фен-шуй» пропонує всього-навсього розташувати домашнє начиння відповідно до «енергетичних потоків», аби стати щасливим – і ніякого тобі сумлінного каяття, молитов, посту... Яка спокуса!
   Окремо слід зауважити і ще одну неприємну річ. Хвиля національного відродження, що піднялася після розпаду СРСР, підняла і чимало каламуті. Підвищений інтерес до народної культури і звичаїв призвів до такої собі «етнографічної легітимізації» поганських елементів та нехристиянських практик. Купальські ігрища, ворожіння, побутова магія – все це стало частиною фетишизованих українських традицій, а не огидною чортівнею. Захопившись пошуком національних первнів, частина патріотичних українців пішла ще далі, звернувшись до химерних вчень на зразок РУН-віри, «арійського християнства» і т.п. Виник і своєрідний націоналістичний атеїзм, в якому місце Бога посіла сакралізована Нація. Християнство, в кращому випадку, толерується тут лише як елемент національної ідентичності, а в гіршому – відкидається як елемент «юдейський».
   Все це відбувається на тлі загальноєвропейської дехристиянізації, яку проводять національні уряди під керівництвом наднаціональних структур і за підтримки міжнародних лобістських організацій. Легалізація одностатевих шлюбів, впровадження гендерної ідеології, поширення ліберального атеїзму – все це також впливає на наше суспільство. Частина українців сприймає тамтешні негативні тенденції некритично, внаслідок чого формується хибний стереотип про те, що європейські стандарти життя включають в себе ще й безбожництво. Не дарма глобальна медіа-машина ліберальної пропаганди переконує людей, що суспільство мусить бути «толерантним» - в тому числі, до будь-яких проявів гріха.
   І, як свого часу більшовики, західні лібералізатори також намагаються замінити християнський світогляд «науковою картиною світу». Але пояснювальні можливості науки є обмеженими – фундаментальні питання про походження світу, функціонування людського мозку і багато інших лишаються нерозв’язаними. Більше того: обмеженим є і предметне поле науки. Наприклад, не існує такої наукової дисципліни, яка б вивчала проблему призначення людини. А там, де наука не справляється, квітнуть забобони і поширюються нехристиянські культи. Звісно, існує ще й філософія, але і вона не змогла дати більш зв’язних відповідей, ніж Святе Письмо і Святе Передання. До того ж, філософія і сама нерідко заводить людину на манівці.
   Отже, ми маємо суспільство між двох вогнів: воно обтяжене наслідками комуністичного атеїзму і над ним тяжіє загроза атеїзму ліберального. Духовна дезорієнтація спричиняє до поширення сумнівних вчень, рухів, культів і сект. Окреслена ситуація є складною, тривожною, але не безнадійною. Духовний хаос, в якому перебувають українці (та інші європейські народи) – це ще й шанс навчитися на власних помилках. Спосіб не надто приємний, але дієвий. Марно поневіряючись від культу до культу, від помилки до помилки, від розчарування до розчарування, суспільство рано чи пізно починає шукати надійної опори. А як сказано в Біблії, «хто скеля, крім нашого Бога?» (2 Самуїлова 22:32)
Максим Віхров
http://catholicnews.org.ua