Неділя Царя Христа

   Свято Царя Христа ввела Церква недавно, хоч своїм початком воно давне як і Церква Христова. Царем проголосили Христа Господа самі мешканці Єрусалиму, при Його торжественному в'їзді в неділю перед Його страстями й хресною смертю. І Христос Сам заявляє перед Пилатом, намісником римським, що Він цар, хоч і царство Його не з цього світу. До Христового приходу на цей світ, а особливо до Його жертви на хресті, нашою землею управляв неначе цар, князь темряви — диявол. Він відняв панування над нею від Адама, якого Господь Бог наділив владою над цим видимим світом, нашою землею словами: « Сказав Бог: Сотворімо людину, на наш образ і нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над усіма дикими звірятами й над усіма плазунами, що повзають по землі » (Бут 1,26).
   Приводячи Адама до гріха, сатана відняв у нього те панування над світом, ба навіть підкорив саму людину під свою владу. Тому й не диво, що до Христа й у часі Його життя на землі було так багато одержимих людей — опанованих бісом. І то не лише між поганами, але також і серед вибраного ізраїльського народу.
Бачивши такий стан людей, що загибали в важкій диявольській неволі, образ і подобу Його небесного Отця під ногами Його ненависного ворога диявола, Христос прийшов на землю щоб покласти край володінню князя темряви — диявола. Він постановив підвести людський рід з морального упадку, з гріховного болота, і поєднати його зі своїм небесним Отцем. Від самого початку свого публічного життя Спаситель об‘явив боротьбу Сатані та його царству — темряви й ложі. Христос називає диявола спричинником зла в світі й батьком ложі: « Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він був душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько ложі » (Йо 8,44).
   Коли так глянемо на часи перед приходом Христа й за Його життя, аж до спасенної смерті, мусимо сказати, що це були часи цілковитої влади князя темряви. Поганський світ, що відкинув заповіді Божі й жив згідно зі своїми власними законами дослівно потопав у гріховному болоті. Ті правила чи закони Божі, які Творець викарбував у серці людини, щоб їй допомогти розвинути свої тілесні й духові сили, вона висміявши відкинула, та й почала жити своїм власним життям розпусти, сваволі й насилля. Людина не тільки висміяла всяку чесноту, але ще й назвала їх помилками. Вона поклала на свої безбожні олтарі гріх і його спричинника диявола, та й неначе богів почитала та їм поклонялась. Вистачить перечитати міфологію тодішніх греків чи римлян, тобто оповідання про життя їхніх божків, яких поганський світ почитав і яким приносив жертви, не рідко й людські, щоб зрозуміти, чому люди так важко й так часто грішили. Згідно з віруваннями тодішніх поган, їхні « боги » жили таким самим грішним і розгнузданим життям як і їхні поклонники — люди. Бо Вони були представниками сатани, який за допомогою тих поганських ідолів провадив рід людський до загибелі.
   Але й вибраний ізраїльський народ не був кращим, їхні провідники первосвященики, фарисеї й книжники взяли провід народу в свої руки, але не дбали про добро народу, тільки про своє особисте добро. Тому й не диво, що почали викривляти Божий закон так, щоб той сприяв їхній користі, але таким чином вони вели народ до загибелі. Тож Ісус Христос картає не раз тих нечесних провідників, називаючи їх сліпими провідниками й прорікаючи їм неминучу Божу кару, за їхні проступки: « Лишіть їх — кличе Ісус до народу — це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму » (Мт 15,14). Або на інших місцях: « Горе вам, книжники та фарисеї, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. Горе вам, сліпі проводирі... Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри... Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! Змії, гадюче поріддя! Як зможете ви уникнути пекельного засуду?» (Мт 23, 13. 14с. 16. 23с. 25с. 27с. 32с).
   З цього виходить, що причиною приходу Ісуса Христа на цей світ було визволити людський рід, заплутаний у тенети диявола, звільнити його від оков гріха і з неволі сатани. Тож почав наш Спаситель боротьбу проти диявола, гріху й лихих схильностей; а Його зброєю у тій боротьбі була правда й світло Божої науки. Своєю правдою, яку приніс від небесного Отця, Він просвітлив людям дорогу до неба й навчив їх рівночасно як тією дорогою треба їм прямувати, щоб дійти до вічної мети — до Бога. Та й Він Сам називає Себе дорогою: «Я — дорога, правда й життя. Ніхто не приходить до Отця тільки через мене » (Йо 14,6). Не зважаючи на ненависть, небезпеку й на злобні затії Своїх ворогів і ворогів Царства Божого, Ісус почав очищувати люд Божий від їхніх гріхів. Починаючи від ізраїльських провідників, Ісус указував на їхню дволичність, на їхню брехливість і злобу й на те, що вони не дбають про славу Божу, але про свою власну користь, про збільшення свого майна. Називає їх слугами диявола, які чинять його волю: « Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому » (Йо 8,44). Ті слова Христові були дійсною правдою. Засліплені своїм грішним життям, та й хотячи утримати свою владу й вплив у народі, вони постановили вбити Месію-Христа, Який прийшов на те, щоб їм помогти, щоб їх спасти. Він прийшов, щоб звільнити їх з неволі гріха, але вони хотіли в тій неволі перебувати: « Коли перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями й спізнаєте правду й правда визволить вас. Ті відказали йому, ми Авраамові потомки й не були ми ніколи невільниками в нікого... Ісус же їм: «Направду, на правду кажу вам: Кожен хто чинить гріх — він невільник гріха » (Йо 8,31-34).
Провідники народу й їхні послідовники не могли прийняти науки Христової, бо вона домагалась від них цілковитої зміни їхнього дотеперішнього життя; відречення від гріхів, які задовілняли їхні пристрасті, давали їм панування над народом. Христос, подібно як і Йоан Хреститель, Його Предтеча, домагались від них цілковитої зміни життя, каяття й звернення на дорогу правд Божих. Домагались тієї самої зміни, до якої накликав Бог, устами свого пророка Єзикіїла: « Життям моїм клянусь, слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?» (Єзак 33,11). Так само й Йоан Предтеча вказує юдеям, що відвернення від гріхів і каяття є одинокою дорогою до спасіння: «Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі сказати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і кинуть в вогонь » (Мт 3,7-10). У тій боротьбі проти зла Ісус не знає нейтральної сторони. Його учні мусять або цілковито підкоритися правді, тобто беззастережно перейти на Його сторону, або перейти на сторону Його противника — диявола. Це ясно виходить зі слів Спасителя: « Хто не зі мною, той проти мене й хто зі мною не збирає, той розсипає » (Лк 11,23).
   Тож роздумаймо тепер, кого ми хочемо в тій боротьбі вибрати, по чиїй стороні стати? По стороні Христа, царя світла й правди, чи по стороні диявола — сатани, князя темряви й ложі? Щоб у цьому переконатися вистачить нам лише глянути на наші вчинки, та й по них негайно й цілком певно пізнаємо за ким ми слідуємо. Коли ми допускаємось гріхів важких, коли ми переступаємо заповіді Божі в важких речах, тоді, немає жодного сумніву, що ми підтримуємо сатану й що ми боремось по його боці проти нашого Спасителя — Христа. Коли ми далі любимо наші немочі, вади й гріхи, та й ніяк не хочемо каятись, від них відректись, тоді, немає куди правди діти, ми є дітьми сатани й чинимо його волю. Коли ж ми живемо таким життям, коли ми собі за вождя вибрали духа темряви, князя цього зіпсутого світу, тоді нема чого й сумніватись, якою буде наше майбутнє. Ісус навчає нас про дві різні дороги життя, які стоять перед кожним з нас, і ми добровільно й вільно їх собі вибираємо. «Входьте вузькими дверима», остерігає нас Ісус Христос, — « бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя й мало таких, що її знаходять » (Мт 7,13с). Тому рішаймось ще поки час! Ніхто з нас не знає, як довго дозволить нам Господь Ісус жити на землі, а то може й уже визначив день і годину в якій рішився покликати нас і забрати з цієї долини сліз та й поставити перед Своїм страшним суддівським престолом, щоб там вирішити нашу долю на віки? Слухаймо слів св. Предтечі й Ісуса Христа: « Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне! » (Мт 3,2; 4,17).
   Так дорогі, каймось наших гріхів, ставаймо на дорогу спасіння, бо тільки правда Божа зможе нас спасти! Перемога в тій боротьбі світла проти темряви, правди проти ложі є без жодного сумніву по стороні Христа-Спасителя; бо хто може воювати проти всесильного Господа Бога? Та й Сам Ісус запевняє нас непомильно про те, кажучи: « У світі страждатимете, та бадьортесь! Я бо подолав світ! » (Йо 16,33). Тож покиньмо гріх і його князя сатану, слідуймо за нашим Спасителем — Ісусом Христом, який Своїми страстями й смертю на хресті подолав диявола і його силу. Коли підемо за Ним, станемо гідними спадкоємцями Царства Небесного, подібно як Христос Господь, який жертвувавши Себе Самого небесному Отцеві за наші гріхи: «принісши лиш одну жертву за гріхи, сів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги » (Євр 10,12). Той Сам переможний Христос подбає, що Бог Отець прийме й нас до Свого Царства, за нас бо всіх просив Його єдинородний Син: « Отче! хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де й я, щоби й вони були зі мною й бачили мою славу, яку ти дав мені » (Йо 17,24).
   http://www.promin