Як сприймати критику, аби слова не зранили

   Напевно, чи не кожен із нас хоча би раз в житті переконався на собі, як може дошкуляти критика. І тоді ми стараємося оминати спілкування з людиною, якій щось постійно у нас не подобається. Часто людина, особливо та, яка є дуже вразливою, намагається уникати такого середовища, де її критикують. І це нормально, але іноді втікаючи від критики, розумієш, що вона тебе і надалі переслідує. А все тому, що незважаючи на те, де б ти і ким не був, завжди знайдеться хтось, хто критикуватиме твої вчинки і слова. Це питання різних смаків, поглядів, вартостей, характерів… Тобто, уникнути критики, втікаючи від неї, неможливо, але позбутися її можна лише одним способом - навчитися правильно ставитися до слів людей, які нас критикують. Особисто для себе я завжди виділяю два види критики: конструктивну і ту, на яку зважати не варто.
Конструктивна критика є надзвичайно важливою і жодна людина, яка досягала успіхів в житті, ніколи би їх не досягнула, якщо би не прислухалася до голосів конструктивної критики. Я би назвала таку критику «критикою друга». Це коли вам говорять про ваші помилки з рекомендаціями, як було би краще їх виправити. Але при цьому не вказують, а постійно радяться з вами і спільними зусиллями хочуть щось довершити у вашій роботі. Це коли ви чуєте щось на зразок: «Знаючи, як ви працюєте, я переконаний, що ви можете це зробити навіть ще краще». «Я вірю у ваші сили». «От побачите, так ваша робота стане свіжішою». Цінуйте на вагу золота тих людей, які так вас критикують. Бо найперше їм до вас небайдуже. Вони знають, що ви можете краще і, співпрацюючи з такими людьми, ви маєте можливість поступово стати відмінним фахівцем у своїй галузі. Бо, дивлячись на ті поправки, які не наказовим способом, а методом компромісу вам пропонують внести у вашу роботу, ви згодом зрозумієте, що так дійсно набагато цікавіше, оригінальніше, доступніше. І з часом самі навчитеся робити саме так.
На мою думку, одна із найбільших проблем сучасного світу полягає у тому, що стає дедалі менше таких людей, у яких є бажання щось когось навчити, поділитися своїм досвідом, аби ця справа мала продовження і у майбутньому. Конструктивна критика не розчаровує, а надихає. Після розмови з людиною-фахівцем, яка радить вам змінити щось у вашій роботі, у вас з’являється ентузіазм творити, ви дійсно починаєте більше захоплюватися тим, що робите і цей процес вдосконалення згодом стає для вас цікавим. Я невипадково називаю таку критику «критикою друга», бо людина, яка вас критикує з метою, аби ви зробили крок вперед, є насправді для вас другом і спілкуючись з нею, ви зможете досягнути в житті і справді чогось цінного. Я захоплююся людьми, які вміють критикувати так, аби не образити, а з метою допомогти іншому досягнути кращих результатів у своїй діяльності.
Мені дуже подобається одна із історій американського психолога Дейла Карнегі, у якій він розповідає про те, як робив зауваження своїй дев’ятнадцятирічній племінниці, що прийшла працювати у його компанію. Одного разу, коли я вирішив її покритикувати, то сказав собі: «Постривай, Дейле Карнегі, постривай хвилинку. Ти вдвічі старший від Жозефіни. Твій діловий досвід у десять тисяч разів більший, аніж її досвід. Як ти можеш очікувати від неї твого погляду на речі? Твоїх суджень, твоєї ініціативи…? І ще хвилинку, Дейле, що ти робив у свої дев’ятнадцять років? Яким ослом ти був тоді, які промахи здійснював? Згадай, як ти робив це?». Обміркувавши все чесно і безкомпромісно, я дійшов до висновку, що Жозефіна в дев’ятнадцять років працює не гірше, аніж я працював у її роки, і що я недооцінюю її заслуг. Після цього, коли я хотів звернути увагу Жозефіні на її помилку, починав звичайно так: «Ти зробила помилку, Жозефіно. Але, знає Бог, вона не гірша, аніж ті помилки, які робив я. Ти не народилася із вмінням правильно оцінювати, це приходить з досвідом. І ти краща, аніж я був у твоєму віці. Припустившись стількох дурних, безглуздих речей, у мене немає бажання критикувати тебе чи кого-небудь іншого. Але чи не вважаєш ти, що було би краще зробити так чи отак?». Пізніше, як стверджував Карнегі, його племінниця досягла неабияких успіхів у своїй роботі.
Але, окрім конструктивної, є ще один вид критики. От буває так, що вас наперед запитають, чи ви не ображаєтесь, коли вас критикують. Ви відповісте, що ні і можете надалі співпрацювати. Але згодом розумієте, що ця критика вас зовсім не надихає, а навпаки принижує і відбирає у вас бажання взагалі будь-що робити. Я називаю таку критику тією, яка не варта уваги. В такому випадку на неї краще не зважати (хоча інколи це буває доволі важко). Це коли критикують не так вашу роботу, а якісь ваші риси характеру чи особисті якості, що звичайно ж ображає. У такому випадку завжди пам'ятайте, що людина, яка критикує таким чином, насправді не є щасливою і десь глибоко всередині скоріше за все страждає від якихось комплексів, нереалізованих планів у собі. Та й власне, така критика є небезпечною тим, що може виробити комплекси і у вас, тоді вже без допомоги психолога тут практично не обійтися.
Я хочу звернутися до людей, які критикують. Не забувайте, що ваші необдумані слова ризикують зранити людину надовго і вона може назавжди закинути ту справу, яка би вдавалася їй дуже добре. Людина має розуміти, що є особливо відповідальною також і за свої слова.
Окремої уваги заслуговує критика дітей. Дитина все сприймає серцем, а тому її серце є дуже вразливим до слів, які вона чує, допоки зростає. Якщо вам не подобається, як ваша дитина щось робить, і ви справді хочете, аби вона навчилася цього, то насамперед підтримайте її. Будьте поруч: майструйте, співайте, пишіть, читайте, мийте посуд, вивчайте вірші, відпускайте у небо повітряного змія, чистіть картоплю з нею разом… Не робіть це самостійно за дитину, але допоможіть їй впоратися. Ні в якому разі не критикуйте те, що робить ваша дитина, навіть коли вона так довго старається, а їй це не виходить. Бо потім ця дитина впродовж свого життя боятиметься починати щось робити самостійно. Тому тут треба бути дуже обережним, батьки є відповідальними за майбутнє малечі ще з раннього дитинства.
Та й загалом, якщо вас критикують, а ви вважаєте, що це не зовсім справедливо, не варто засмучуватися. Критика - це одна із ознак того, що ви рухаєтеся у правильному напрямку. Особисто для мене мовчання інших стосовно того, що я роблю, викликало би набагато більшу тривогу.
Галинка Андрусів
www.dyvensvit.org