Усиновили п’ятьох одразу: «Та ви, певно, католики!»

   Подружжя Франклінів Майкл і Крісті Франклін із Вальдеса на Алясці прийняли у свою сім’ю п’ятьох дітей. Вони часто чують: «Аж п’ятьох? Та ви, певно, католики!». І справді, Крісті вихована у католицькій родині; але її чоловік тільки у ході процесу всиновлення приєднався до Вселенської Церкви. Раніше він був методистом.
У Франклінів, які служать у Береговій охороні, було двоє своїх синів, Аарон і Майкл. Вони хотіли мати ще дівчинку, але після народження молодшого сина Крісті більше не могла завагітніти. Однак вона ревно молилася до Матері Божої. Вочевидь, у неї з’явилася думка про всиновлення.
Франкліни хотіли всиновити немовля. Але по кількох вихідних, проведених у гроні п’ятьох дітей подружжя, що розпалося, вони вирішили всиновити усіх цих дітей. І отак сім років тому до їхнього дому потрапили: Габі, Алексія, Кейтлін, Медді і Джон. Найстаршій дитині тоді було сім, найменшій — рік.
— Усе добре, але на цьому досить уже молитов до Матері Божої, — сміявся потім чоловік.
Реакції оточення були різні. «Ну-ну, це дуже багато дітей», — дивувалися одні. «Всиновили п’ятьох? Та ви, певно, католики!» — казали інші.
Самі Франкліни дуже щасливі, що зробили цей — як вони кажуть — стрибок у вірі. За їхніми оцінками, це зміцнило їхню віру і зблизило їх як подружжя.
— Це принесло нам багато приводів для гордості й радості, — каже Майкл, а Крісті зізнається, що католицька віра мала для неї вирішальне значення в ухваленні цього рішення.
— Я б не змогла цього зробити, якби не віра, — прямо каже вона.
Спершу виявилося, що всиновлені діти навіть не знають, для чого потрібне столове приладдя і що таке серветки. Але це не змінило того, як Франкліни на них дивилися.
— Я була ними захоплена, — каже Крісті.
З часом батьки вже могли з радістю дивитися, як їхні всиновлені діти не тільки користуються виделками та ножами, а й виступають із читаннями під фортепіано, співають у хорі чи грають у бейсбольній команді.
Говорячи про біологічну матір цих п’ятьох, Крісті каже:
— Я щодня дякую Богові, що вона не зробила абортів. Дякую Богові, що вона вибрала життя. І всім серцем вірю, що вона зробила те, що найкраще для дітей, віддавши їх на всиновлення.
Старші дівчатка (одній із них зараз уже 14) пам’ятають біологічних батьків. Дивляться на фото матері, шукають свою схожість до неї. Її відсутність має бути складною для них. Однак вони радіють, що належать до сім’ї Франклінів.
— Якби ми сюди не потрапили, то не були б у хорошому місці. Ми пишаємося, бо маємо батьків, які нас люблять; неважливо, звідки ми та скільки помилок скоїли. Вони завжди з нами, — каже найстарша, 14-річна Габі.
Раді також і біологічні сини Франклінів. Ще до прибуття нової п’ятірки 9-річний тоді Аарон, якому батьки сказали: усиновлення означає, що вони муситимуть ділити свій дім з іншими дітьми, відповів:
— Мамо, тату, ми повинні їх урятувати! Ми не можемо їх залишити самих на себе. Господь Бог хоче, аби ми це зробили.
http://www.credo-ua.org