Притча "Сварка на кладовищі"

   Чоловік і жінка, поправляючи бабусин гріб, сперечалися між собою. Над сусіднім гробом молився чоловік, якого пара бачила кожен день. Вони так звикли до його присутності, що й не звертали уваги на нього.
– Чому я тебе послухав? Та ти дурна, як світ, і поради твої дурні! – казав чоловік жінці.
Далі суперечка з шепоту перейшла на сварливі ноти.
– Якби ти не відрадила, я б уже давно зробив по – іншому.
– А якби не ти, якби не ти… – не доказала, розплакавшись, і пішла додому.
– Така в мене жінка, що сваримось через дрібницю, – не витримавши, поскаржився незнайомцеві.
Незнайомець, показуючи на гріб своєї дружини, сказав:
– Якось я, ревнуючи, обвинуватив її в тому, в чому вона не була винна. Вона в сльозах йшла по дорозі і випадково потрапила під машину. Суд установив вину водія. Але та вина лежить на серці в мене, бо все собі думаю, що в той час вона була б удома, а не на дорозі, – і похиливши голову, він пішов стежкою.
Як часто через дрібниці ми завдаємо один одному важкі удари словами, не замислюючись над тим, що ця розмова може бути останньою чи вирішальною.
www.credo-ua.org