Проповідувати чи свідчити?

   У п’ятницю, 3 серпня, в київському домініканському Домі Пресвятої Богородиці розпочалася зустріч терціаріїв Росії та України з представниками Європейської ради домініканців-мирян.
   Розмови про цю зустріч тривали близько року – відтоді, як бр.Марк Михайло Сорокін побував на домініканській зустрічі в Калеруезі (Іспанія), рідному місті святого Домініка. Аби не було «одностороннього зв’язку», за якого один-двоє представників Східної Європи вряди-годи потрапляють на якісь міжнародні орденські зустрічі, він запросив представників Європейської ради домініканців-мирян (ECLDF) до Києва. Познайомитися з нами, терціаріями пострадянського простору, приїхали представник Генерала Ордену о.Давид Каммлер, німець за походженням, відповідальна за формацію від ECLDF Ленні Бімер-де-Вос із Нідерландів та представниця Словацької провінції Єва Цудорова.
   Гостям, які прибули заздалегідь, запропонували ознайомлення з українською столицею та її визначними архітектурними пам’ятками. А врочистим початком київської зустрічі стала св.Меса, яку в каплиці св.Гіацинта відслужили о.Давид Каммлер, о.Юрій Дорогін – Промотор домініканців-мирян Росії, о.Володимир Совінський – Промотор домініканців-мирян України, о.Сворад Дуда – асистент закарпатських спільнот, і о.Войцех Сурувка, директор Інституту св.Томи (на фото о.Давид праворуч).
   Домініканські терціарські зустрічі – не рідкість у київському Домі Пресвятої Богородиці, проте кожна з них відмінна від інших. Серпнева зустріч 2012-го має міжнародний, у сенсі європейського, рівень і конкретні завдання: йдеться про справи домініканської терціарської формації. Що таке проповідь у наші часи, і ким є домініканський терціарій, і якою має бути його формація, аби ми тут не жили на своїх «окремо взятих» територіях з-поза колишньої залізної завіси. Європейський курс України – це гучні слова, коли їх проголошують політики, і дуже конкретні справи, коли ними займаються конкретні люди.
   Щодо того, якою має бути проповідь, виголосив свою проповідь о.Володимир Совінський… Це має бути свідчення, підкреслив він. Ми всі, а миряни насамперед, маємо обов’язок проповідувати не «з висоти», не як хтось невідомо ким уповноважений, бо таку проповідь рідня й колеги не сприймуть. Домініканська проповідь для мирянина ХХІ століття – це справжній виклик, бо іти на місію набагато легше, ніж проповідувати «своїм». Посилаючись на Євангеліє дня, о.Володимир сказав: близькі міряють нас тією міркою, яка сформувалася, поки ми росли поруч, і наше проповідування наражене на ризик невдачі, достоту як проповідь Христа у Назареті.
   Тому суть домініканського мирянського проповідування – не проповідь слова, а свідчення життям, аби дати людям не себе і своє вміння говорити, а самого Христа. Саме з Ним кожен з нас має особливий зв’язок завдяки складеним обітницям, і саме Його потребують люди, в тому числі й наші найближчі.
   http://www.credo-ua.org